Коли випускник і, водночас, уже співробітник далеко не маленького вишу (в даному випадку -- Херсонського державного університету) публікує у збірнику наукових праць ось таку от "наукову працю", як нижче на скрінах, в мене складається враження навіть не про те, що щось у консерваторії не так, а про повну відсутність самої консерваторії...

З нагоди дня пам’яті видатного вченого-еколога Олексія Меркурійовича Гілярова, у своїй онлайн-бібліотеці розмістив його статтю "Міфологічне в екології". Згадана праця вийшла ще у 1992 р., а таке враження, що її актуальність наразі постійно зростає.

174 тис. найменувань -- саме стільки наукових статей видає sciencedirect.com на запит по ключовим словам "ecology AND scale". А чи часто ми бачимо явну постановку питання, наприклад, про усвідомлений вибір просторово-часового масштабу того чи іншого дослідження з екології у вітчизняних публікаціях?

Як на мене, у намаганнях впровадити механічне застосування індексів цитування в якості інструмента оцінки діяльності науковця та управління науковою діяльністю, все ж проглядається досить вузьке розуміння науки. Наука, як соціальний інститут, здоров’я якого, між іншим, є запорукою економічного зростання держави (в цьому полягає соціальний запит її існування), покликана вирішувати завдання різних масштабів -- від континентального та світового рівнів, до окремих проблем різних галузей чи окремих питань вузько-регіонального значення. Вчені, які публікують праці у журналах з високим рейтингом, це, певною мірою, авангард, але дуже далеко не вся наука. Поставити наріжним каменем формальні індекси, які самі, очевидно, корелюють з масштабом наукової проблематики, -- це на радість промислово-виробничим комплексам інших держав накрити у себе мідним тазом наукомісткі складові тих чи інших сфер людської діяльності нижчих масштабів з відповідними наслідками в економіці. І це тільки природничі і технічні науки, а є ще гуманітарна сфера зі своєю специфікою.