Позавчора довелося побувати на засіданні колегії облдержадміністрації. Ледве всидів півтори години (засідання тривало приблизно 4 години). Загальне ж враження можна передати двома фразами: "пацієнт швидше мертвий, ніж живий" та "дурень думкою багатіє".

Зазвичай у металі, зокрема симфонічному, тексти пісень мене мало цікавлять - сприймаю лише звукову частину композиції. За її гармонійністю, характером поєднання інструментальної і вокальної складових, всю музику цього напряму поділяю на дві групи: те, що слухаю, і те, що не слухаю :)

Все ж не можу не відзначити, що в деяких з тих композицій, що входять до моїх уподобань, трапляються надзвичайно цікаві і змістовні тексти, на які варто звернути увагу. Для прикладу можна навести "Mother Earth" (Within Temptation), до таких належить і композиція гурту Epica "Solitary Ground". Перша з них - це, фактично, концепція синергетики виражена через мистецтво,  друга ж - просто життєва за змістом.

Кожній скільки-небудь благородній сфері людської діяльності властивий свій дух, який в принципі неможливо передати сухими засобами вербального визначення цієї діяльності.  Сутність цього духу розуміють лише люди, які безпосередньо живуть цією діяльністю. Сторонній же людині, хоча і не без певної обмеженості, його можна донести лише мистецькими засобами - через літературу, кіно, живопис.

З усіх донедавна бачених мною фільмів про заповідники, в жодному не вдалося передати духу заповідника і заповідної справи. Абсолютно ж протилежне, неймовірно приємне враження на мене справив фільм "Письма к Асе" (1996 р.), про існування якого я дізнався завдяки Cololeus. Ідея цього фільму належить Анні Квашніной, яка наразі є директором заповідника "Денежкин камень".

Цей фільм дуже гарний і приємний! Гарний своєю неформатністю, відходом від стереотипів, наявністю низки дуже тонко підмічених і підкреслених моментів, які власне і складають дух заповідної справи і які зазвичай нерозуміють люди, ба нехай навіть біологи, що не мали досвіду роботи у заповіднику.

Сам фільм відразу ж дав для перегляду молодим (працюють у заповіднику менше року) співробітникам наукового відділу.

В контексті того, що останнім часом прихильники заборони абортів активізувалися настільки, що навіть спричинили реєстрацію відповідного законопроекту, наведу фрагмент монолога академіка Л. Ландау з книги К.Т. Ландау-Дробанцевої "Академик Ландау. Как мы жили":

...Я очень много работаю, увлеченно, забываю пообедать. Забываю и про собрания в институте. Вот последнее мне не прощают! Поэтому меня в партию не примут. Но на вчерашнее собрание не опоздал, к сожалению, и помешал всем проголосовать единогласно при обсуждении нового закона о запрещении абортов. Я выступил против этого закона: "Двое людей должны очень хотеть ребенка и только тогда его заводить. В свободной стране свободная женщина должна свободно располагать собственным телом. Она сама должна решать этот интимный важный вопрос. Навязывать женщине этот преступный закон, заставлять ее насильно рожать! Как все это называется?". Все женщины меня поддержали. Голосование «за» провалилось. Секретарь парткома, спасая положение, стал сам себе противоречить. Он сказал: "Родить женщине не так трудно. А каково отцу целую ораву одеть и прокормить? Нет, мы должны голосовать за этот закон!".
Этот закон при сталинизме вошел в жизнь.

За посиланням - цікава стаття про сучасних найзубатіших акул капіталізму та економічних паразитів - наукові видавництва: http://www.monbiot.com/2011/08/29/the-lairds-of-learning/ (у російському перекладі можна почитати тут: http://scepsis.ru/library/id_3110.html).